Знахідки кам’яниці біля вежі Корнякта

Львівський реставратор Василь Карпів показав результати роботи у кам’яниці, історія якої сягає щонайменше XVII століття і має нашарування пізніших епох і стилів. Його реставраційна студія працювала у квартирі будинку №9 на вул. Підвальній, що примикає до вежі Корнякта. Кам’яниця належала Ставропігійському братству, багато разів перебудовувалась, останню реконструкцію там проводила фірма Івана Левинського. По елементах давнього помешкання можна вивчати історію Львова і розвитку архітектури та декору. На стінах, як вітання з минулого, збереглися графіті майстрів минулих століть, а, може, й резидентів чи ченців.

У>

Русинський квартал і церковне братство

Дільниця біля Успенської церкви на межі вул. Руської-Підвальної була русинським (українським) кварталом. Із XVII ст. Ставропігійське братство при Успенській церкві потрохи викупляє кам’яниці довкола. У цих приміщеннях працюють друкарня, архів, бібліотека, частину помешкань згодом здавали в оренду. Австрійська влада розібрала міські мури, які проходили поруч, і у 1799-1801 році архітектор Максиміліан фон Крус перебудував дільницю. Теперішній будинок на Підвальній, 9 збудований у стилі класицизм на місці кількох старіших.

«Є документальні відомості, що у XVII ст. власник передає приміщення товариству від церкви. Потім тут був склад книжок чи бібліотека, пожежі, перебудови, надбудови у пізніші роки і століття», – розповідає Василь Карпів.

Вже в середині XIX ст. Ставропігійський інститут думав над тим, щоб розібрати кам’яницю на вул. Підвальній, 9, бо вона примикала до дзвіниці – вежі Корнякта – і тим самим закривала її огляд знизу. Але економічний чинник переміг естетику (оренда квартир давала прибуток), і все залишили, як було. Свого сучасного вигляду будівля набула у другій половині XIX ст., а на початку XX – була здійснена комплексна реконструкція всього кварталу за проектом фірми Івана Левинського. І тільки окремі елементи, оздоблення віконних обрамлень нагадують про її літочислення з XVI-XVII ст.

Ренесансні склепіння і смайлики на стінах

Теперішні реставратори на замовлення нового приватного власника роблять мінімум втручань в інтер’єр. Фахівці розібрали неавтентичні нелогічні прибудови новіших періодів та провели консерваційні роботи розписів.

«Ми максимально відкрили всі нашарування і залишили в такому стані, як знайшли. Тут немає ремонту, реконструкції, доповнень чи змін. Є просто артефакти, відкриті в процесі роботи», – пояснив Василь Карпів.

Гостей на порозі вже нових вхідних дверей, замінених попередніми власниками, зустрічає автентичний дзвіночок. Трикімнатне помешкання, яке відновлюють реставратори, примикає до вежі Корнякта. Усі три кімнати з’єднані анфіладно, з переходом одна в одну по колу. Перше приміщення – кухня, насправді є закінченням будинку XVI-XVII ст. Всі інші кімнати добудували пізніше, впритул до вежі.

Давнє походження кухні підтверджує ренесансна арка. Під вапняним тиньком схована давня цегляна кладка. Залишкові розписи на стінах вже належать до стилю ар деко (1920-і) і мають фрагменти малярства міжвоєнного періоду.

Василь Карпів свою роботу називає розкопками. Бо іноді доводиться знімати по кілька шарів з різних епох. Під радянською підлогою на кухні знайшли залишки польської плитки.

«Але коли ми це все забрали разом з бетонними нашаруваннями, виявили фрагменти тоненької плитки XVII ст. Її використали в обмуруванні віконних пройм. Це найстаріші елементи квартири, вони були покриті десятисантиметровим шаром олійної фарби і грибка», – пояснює реставратор.

Також радянські резиденти вигризли частину стіни на кухні, щоб помістився холодильник.

Найбільш вражає кімната зі склепіннями. Вона зберегла найстаріші елементи і вікнами виглядає на Успенську церкву. На ренесансних склепіннях XVII ст. відкрили вже пізніші, неоготичні розети (квітковий розпис, яким оздоблювали стелі), під ними є ще давніші. Листковий орнамент на стінах йшов по периметру кімнати, але збережена лише його частина в ніші. Остання епоха замалювала стіни всіх кімнат на зелено.

В одному кутку кімнати на стіні видніються великі кам’яні брили, які насправді є фасадом вежі Корнякта, до якої примикає це помешкання. На них – ледь помітний старий план будинку, мальований графітом майстрами минулих століть. А на відкосі вікна є чийсь аматорський портрет. Інший – над порталом в сусідній кімнаті.

 У кімнатах щитовий паркет XIX ст. був схований під радянським. Його відкрили і відчистили. Двері мали поліхромію, але їх багато разів перемальовували, тому це лише залишки.

Ар деко, п’єци Левинського і солярні знаки

У другій кімнаті з вікнами на вул. Підвальну теж були склепіння, але під час реконструкції будинку у минулі століття їх забрали і навіть думали про демонтаж кількох верхніх поверхів. У цій кімнаті на стінах – червоні рослинні орнаменти з ананасом у стилі ар деко, під ними – сині, а знизу ще старіші трафаретні розписи.

Остання кімната має дерев’яні балки з вирізьбленими солярними знаками, вони були сховані під стелею. Це репліка під ренесанс. Їх зробили у XIX ст., коли проводили капітальну реконструкцію. Але одна балка в куті, як припускає Василь Карпів, найімовірніше, є первинною.

Зелений п’єц може належати фірмі Івана Левинського. Найстаріші у цій кімнаті віконні обрамлення і портали.

Новий власник трикімнатної квартири в історичному будинку у центрі Львова розуміє цінність свого надбання і планує все зберегти. Автентику доповнить скло, сучасні меблі, мистецькі твори.