Ян Люйкен, Підготовка до кари в 1544, гравюра XVII ст.
У кожну з історичних епох ця категорія людей сприймалась по-різному. Спочатку ними захоплювались і їм поклонялись, адже саме вони вважались посередниками між людьми та природними стихіями. З плином часу з привілейованого прошарку такі люди перетворились у повних маргіналів, яких побоювались, але і їхніх послуг потребували, бо вони “щось знають”. Для нашого покоління вони – лише персонажі казок, легенд, моторошних оповідок та мультфільмів.
Але якими були би ваші відчуття, якби ви раптом дізнались, що у вашій багатоповерхівці, поверхом нижче, живе справжня відьма?
Ми, діти модерного світу, капіталізму та власного всевладдя, не віримо у жодну з ірраціональних стихій. Наш прагматизм зашкалює, а містицизм заховався у глибинах душі і чекає на кращі часи. Апостол Фома міг би нам лише позаздрити. В минулі ж епохи все було по-іншому, а події з реального життя були настільки тісно переплетені з казковими сюжетами, що між ними не завжди можливо провести межу. Фактично, наша і їхня реальності – це два абсолютно відмінні світи, з власними внутрішніми правилами і структурами. Бажано, аби і між цими світами існував зв’язок, тому заглянемо за завісу і оглянемо кілька епізодів з історії Львова, де відьми та звичайні люди творили єдиний соціум.
Якщо вірити одному з перших львівських історіографів, кармеліту Ігнацію Ходиницькому, то в княжі часи у Львові мешкало багато відьмаків, відунів, чаклунів і ворожок. Про це, на повному серйозі, без жодної нотки сумніву, він писав 1829 року у своїй історії міста. Побороти цю всю нечисту силу, як зазначав автор, вдалося лише з приходом католицького кліру. Не відомо, чи так було насправді, а чи будучи адептом одного з католицьких об’єднань Ходиницький вирішив підкреслити таким чином важливість власної ідентичності та її роль в організації життя міста.
Гора Лисівка, Винники
Відбились уявлення про відьом і в народній пам’яті. Вважається, що у Львові вони збирались на горі Лисівка, яка розташована у Винниках, на правому березі річки Маруньки.
Про роль і місце персони відьми в житті тогочасної людини говорить навіть факт прописування поведінки та реакції на її дії на законодавчому рівні. Так, польська сеймова конституція 1543 року передали справи, пов’язані з чарами та відьмами у юрисдикцію духовних судів. Міський суд брався за розгляд подібної справи лише в випадку вчинення злочину через використання надлюдських можливостей. Чинні на той час кримінальні кодекси “Взірець Саксонський” та “Кароліна” довгої розмови з відьмами не передбачали і легалізовували для тих страту через спалення.
Саксонське зерцало і Кароліна, на основі яких відбувались судові процеси над відьмами
В цьому контексті цікаво буде сказати, що за підрахунками польського історика Богдана Барановського, на протязі XVII – XVIII століть у Речі Посполитій за застосування відьомських практик було засуджено до смерті біля 10 тисяч осіб. Намагаючись розширити контекст і зрозуміти ідеологічні засади, якими визначалось таке ставлення до відьмування, приходимо до висновку, що причиною цього є саме утвердження християнства і завоювання ним простору на місцях. Адже навіть у згадуваному вже Каролінському кодексі зазначалось, що “усі ці вміння (відьомські – Є. Г.) противні Богові, тому християнам не личить їх уживати”. На схожих позиціях стояли і упорядники Саксонського зерцала: “Відступник від християнської віри має бути спалений. Такою смертю мають загинути відьми і відступники”.
Відьми викликають дощ, гравюра XV століття
Судові документи міста також містять певну інформацію про відьом, які жили на околицях Львова та в приміських селах у XVI – XVII століттях. Одна з них – це жінка з Рясного, яку 1572 року було поховано на передміському цвинтарі біля церкви Воздвиження Чесного Хреста (район сучасного Личакова). На протязі кількох наступних днів після цього померло кілька людей, які жили в околицях згаданого храму. Це викликало страх в інших мешканців. Підозри впали на жінку з Рясного. Почала ширитися інформація, що вона була відьмою. Людям вистачило сміливості взятися за розкопки могили жінки. В процесі цього з’ясувалось, що вона лежала в труні, закусивши в зубах власну хустку. Коли її ховали, цього нюансу нібито не було. Тому, вирішили перевернути померлу обличчям донизу та відрубати їй голову, яку, по тому, поклали покійній в ногах. По тому “пані з косою” до населеного пункту приходити перестала.
Ян Люйкен, Підготовка до кари в 1544, гравюра XVII ст.
В іншій судовій справі записано інформацію про чаклунку з Роздолу – пані Гузову, яка мала намір вбити всиновлених нею дітей. Дія мала місце в середині XVII століття. По ходу розслідування було встановлено, що односельчани часто звертались за послугами до володарки потойбічних вмінь та навичок – за допомогою зілля, солі та води вона знімала прокляття з шинків, лікувала застуди та хвороби. Свідки, які проходили по справі, зазначали, що пані Гузова укладала союз з чортом і навіть пропонувала окремим з них його показати.
Ще одна цікава справа зав’язана довкола історії жительки села Зубра Косихи. Вона, за допомогою чар, убила пана Нича, який помер від травм, отриманих після падіння з вікна власного будинку. У померлого й підозрюваної був конфлікт – Нич посадив чоловіка Косихи, а вона його за це прокляла. Згадане прокляття підкріплене нелюдськими властивостями, якими володіє Косиха, адже “коли горів панський маєток, вона прибігла на пожежу з непокритою головою”.
Тарас Шевченко, ілюстрація до поеми “Відьма”
В контексті відьомської тематики цікаво згадати і про так званий “відьомський корпус”, який нібито воював на стороні козацького війська Богдана Хмельницького. Справа в тому, що поляки, які брали участь в Пилявецькій битві у вересні 1648 року і зазнали там поразки, почали поширювати інформацію про те, що програли вони не зовсім чесно. Горді шляхтичі вказували, що програли вони лише через те, що Хмельницький скликав усіх відьом до свого війська і лише з їх допомогою зумів отримати перемогу. Богдан Хмельницький, за логікою поляків, мав навіть особисту відьму, до послуг якої вдавався – Солоху, яка захищала його від зурочення і зачарування. Можна лише шкодувати, що ця відьма, на відміну від військового мистецтва, не розумілась на процесах державотворення та дипломатики – можливо вона могла би порадити Хмельницькому не підписувати договір з російським царем)).
Сучасна дослідниця судових процесів в українських воєводствах Речі Посполитої над відьмами Катерина Диса зазначає, що більшість звинувачень та судових процесів стосуються кількох досить прагматичних моментів – особиста неприязнь, сусідство та конкуренція на ринку праці. Фактично, через інститут свідків – а саме вони частіше всього й мали великий вплив на хід процесі, відьмою можна було зробити будь-кого. Таким чином, судові процеси в подібній площині рясніють спекуляціями та намовляннями.
Отакі вони були, львівські відьми.
Євген ГУЛЮК Джерело
