“Для галичанки нема гіршого, коли дочка капарниця. Хай би вже навіть пила чи шо, але шоб в хаті все було гарно поскладано і то легше…”

Недалечко свячене яєчко! Галичани, а особливо галичанки зазвичай дуже ретельно готуються до Великодніх свят. Саме господині-західнячки славляться своєю багатофункціональністю та хатньою всюдисущністю.

Усі ці деталі тонко підмітив у своєму дописі в соцмережі Володимир Гевкои — пише .

Кожного Божого дня вони ведуть постійну вахту, пильнуючи свої обійстя і володіння, мобілізують і залучають до цієї священної місії дітей та чоловіків, попри їх кволі протести. Замітають, миють, пуцують, фарбують, витирають, перебирають і вискладують, аж поки не заблищить так, що можна причесатись. Сили до своїх хат у галичанках стільки, що вони постійно мусять щось робити, щоб вона не розірвала їх середини, як зуби в гризунів, котрі постійно ростуть і ті мусять вічно щось гризти, щоб їх сточувати.

Для галичанки нема гіршого, коли дочка капарниця. Хай би вже навіть пила чи шо, але шоб в хаті все було гарно поскладано і то легше. Таємне мистецтво під кант поскладаних рушників і футболок, коли відкриваєш шафу і там ніби 3-D дизайнер нагенерував текстур, що аж страшно витягувати щось – воно безнадійно вже втрачене. Мало хто із сучасних юних здатен повторити таку магію.

Галицька мама одночасно жонглює десятком речей – горнята, пательні, сорочки, шкарпетки, чайник, рушник, віник, щоденник. Навіть коли вона просто проходить по кімнаті, то у її фарватері стає чистіше і впорядкованіше. Вона знає як дати раду всьому, бо веде сеанс одночасної гри зі всім, що відбувається в неї вдома, тримає в голові всі ходи і комбінації. Де що підправити, там переться, тут вариться, там печеться, тут серіал одним оком, там через вікно крикнути, шоб кльоцок малий зліз з дерева, бо ше впаде, зараза така.

Думаю, якщо в майбутньому вчені навчаться проникати в ментальність людини, то у психотерапевтах з їх довготривалими візитами потреба відпаде. Галицька мама зайде в голову, за 15 хвилин поскладає всі слоїчки на місце, повитирає пилюку, витріпає життєві доріжки і поставить на кухонний стіл гілочку бузкову, щоб гарно пахло. І поправить комірець.

Приходячи у гості до своїх сучасних і по хорошому легковажних дітей, вони тишком совають речі на місце, миють посуд і складають іграшки. Бо це дія вже напів-автоматична.

Може, тому ми і виросли вже такими трохи безтолковими, бо бачили ідеал і навіть не намагаємось його досягти, розуміючи нереальність цієї задачі. Але все ще багато з нас не годні заснути з непомитим посудом у мийці, котрий виє з кухні, як собака Баскервілів і кличе,кличе…

І ми йдемо, бо що би мама на то сказала?..