Продовжуючи тему львівських околиць сьогодні мова піде про Клепарів. Місцевість відому ще з ХІІІ століття, коли Данило Галицький споруджував навколо Львова укріплення для захисту від татар.
Ось як про цю околицю пише Іван Крип’якевич: «Клепарів заснував німець, міщанин Андрій Стано Кльопппер 1419 р.; його фільварок звався зразу Кльоппергоф, з того пішла теперішня назва. Клепарів визначався доброю землею і в короткому часі залюднився. Від ХV ст. тут були виноградники, досі частина грунтів називається Винниці. Славні були також клепарівські черехи».
Фрагмент рукописного давнього плану Львова та його околиць близько 1770 р. підготовленого кадетом Жаном Доетчем
Черехи і справді були виведені в місцевості Клепарів. За одними джерелами – це особливий сорт вишні, за другими — це гібрид вишні звичайної та черешні. Але, у будь-якому випадку, цінувався цей сорт надзвичайно. В 1555 році у Львові навіть було видано указ, який зобов’язував оберігати цей сорт дерева і заохочував його культивування.
У ХVІІІ — ХІХ ст. цей сорт став дуже популярним у цілому світі. Його вирощували в Європі, Сполучених Штатах та Австралії і використовували для десертів та виготолення вишневого соку.
Панорама Львова з Гори Страт, за деревами простягається вулиця Клепарівська, 1915 рік
Перший науковий опис цього сорту дерева був опублікований у 1792 році Йоганном Крафтом у його «Pomona Austriaca», а у 1824 році у Німеччині Ліпполд Боуманн написав про цей сорт так: “Дуже помітна вишня з соком темно-коричневого кольору, з терміном дозрівання в серпні, так само хороша для варення, як і для вишневого соку. Дерево стає дуже велике, і дуже плодюче, оскільки плодить щорічно і рясно, і не страждає від морозу”.
В англійській літературі перша згадка черех відома з 1831 року під назвою ‘Griotte de Kleparow’. З цього часу воно стало найбільш вживаною назвою цього сорту в міжнародній літературі.
План міста Львова з передмістями близько 1829 року
В Україні вирощування черехи було занедбано в 1930-х роках і, ймовірно, цей сорт тут зник. До кінця ХХ ст. у всьому світі число вишневих сортів було різко скорочено, і цей сорт або цілковито зник, або не вирощується комерційно.
Про «загибель» клепарівських черех пише і відомий львовознавець початку ХХ ст.Францішек Яворський: «Клепарівські черехи, натомість, по формі… відібрано під залізничну колію. Реамбуляційна комісія колишньої Брідської залізниці платла по 120 гульденів за одне деревце. Але що це було для власників, яким таке деревце родило черехи завбільшки з волоський горіх, що славилися навіть на столах у Парижі і на цілу, без перебільшення, Європу.
З гуркотом першого поїзда з Підзамча до Головного двірця, ніби відрізало. Клепарівські черехи деградували, а садівниче мистецтво вже ніколи не змогло воскресити цю львівську особливість. Розказують, що їм зашкодив дим парових машин – хто, зрештою, знає як то було..»
Фрагмент плану королівського столичного міста Львова 1892 року авторства Ю. Хованьця
Повертаючись до Клепарова, за словами того ж Івана Крип’якевича: «В 1608 р. було на Клепарові 16 господарів, 17 загородників, двір із фільваком, два млини, три стави, три міські виноградники і бліх [місце для відбілювання полотна] на білення полотна. В 1793 році село мало 82 будинки».
Територія цієї приміської громади тягнулася від Полтви до нинішньої станції “Клепарів” при вул. Шевченка. На розі вулиць Варшавської та Граничної була Клепарівська рогатка, на якій збирали мито з возів, що доставляли товари до Львова.
Панорама Львова з Гори Страт. Біля підніжжя вулиця Клепарівська. Фото Марек Мюнц, 1920 рік
Віссю цієї території є вулиця Клепарівська. Пролягає вона під Гицлевою горою (інші назви гора Страт, або Справедливості). Оскільки, у середньовіччі міський кат мав обов’язок також очищати місто від нечистот та безпанських тварин, то його помічниками були також гицлі, які, за переказами, селились під цією горою.
1769 року тут страчували гайдамаків. На вершині гори стоїть обеліск на честь повішених тут 31 липня 1847 року учасників повстання 1846 року Теофіла Вісньовського та Йосифа Капустинського. Польські конспіратори намагалися в лютому 1846-го підняти повстання в Галичині та на землях, що перебували тоді під владою Росії і Прусії. Однак проти шляхтичів-конспіраторів виступили селяни, які виловлювали повстанців та передавали їх австрійській поліції.
Обеліск на честь Теофіла Вісньовського та Йосифа Капустинського
Йосиф Капустинський (1818-1847) не був поляком, а походив із греко-католицької міщанської родини з містечка Товстого на Тернопільщині. Але, студіюючи у Львові, зв’язався з польськими конспіраторами і став одним з організаторів повстання. Очолюючи загін повстанців, він намагався зайняти місто Пільзно біля Тарнова. Капустинського заарештували і стратили разом із Вісньовським, звинувативши їх у державній зраді.
На місці їх страти 1895 року спорудили обеліск роботи скульптора Юліана Марковського. Довкола засадили сквер, який назвали парком Вісньовського. У листопаді 1918 року довкола гори Страт точилися затяті бої між українським військом та польськими повстанцями.
Будинок колишнього притулку Брата Альбарта на вулиці Клепарівській, 15. Фото 2015 року
Під горою при вулиці Клепарівській, 15 за проектом Юліуса Гохберґера у 1891-1896 роках було збудовано комплекс притулку для вбогих фундації брата Альберта (до 1939 року). У 1950-х це був гуртожиток Лісотехнічного інституту № 1.
З іншого боку вулиці, там, де тепер вирує Краківський базар, був старий єврейський цвинтар (окописько). Це був один із найдавніших єврейських цвинтарів у Європі, перша згадка про який сягає 1414 р. Ділянку на цвинтар виділили євреям на тривале користування на обшарах (ґрунтах, що оточували місто довкола і належали місту), які надав місту привілей короля Владислава Ягайла від 18 вересня 1415 року.
Після неодноразових купівель приватних ділянок територія кладовища у ХVІІ ст. досягла розмірів, які обмежуються вул. Я. Рапопорта, Базарною, Броварною та Клепарівською.
Загальний вигляд цвинтаря Фото з книги Balaban M. Dzielnica zydowska
Гробівці старого єврейського цвинтаря
22 серпня 1855 року цвинтар було офіційно закрито. Того ж року, за архівними даними, під час епідемії холери тут спочило багато євреїв. Закрите кладовище почало занепадати. І хоча цвинтар був закритий для поховань ще в середині ХІХ ст., втім зберігся аж до ІІ Світової війни, коли його почали знищувати гітлерівці. А довершили ліквідацію окописька вже за радянських часів, Ще у 1970-х між деревами були залишки надгробків із гебрейськими написами. Цвинтарні плити використано для мощення вулиць та спорудження підпірних стін. Плитами нагробків з давнього єврейського цвинтаря вимощене також подвір’я тюрми на Лонцького.
“Наш Ринок” – місце, де колись був єврейський цвинтар
Сьогодні старий єврейський цвинтар не існує. Згідно з оцінкою фахівців, протягом більше 500 років на його території, що займає близько 3 га, поховано 25-30 тис. осіб.
При старому цвинтарі у 1898-1901 роках було споруджено єврейську лікарню за проектом Казимира Мокловського (вулиця Раппопорта, 8)
«Львівська пивоварня», 2015 рік
У 1715 році на Клепарові постало перше промислове броварне підприємство, яке невдовзі перетворилося в одного з найпотужніших виробників пива Австро-Угорської імперії. І до сьогодні «Львівська пивоварня» розташована на вулиці Клепарівській.
Будинок військових інвалідів, 1916 рік
Окрасою вулиці Клепарівської є Будинок військових інвалідів (тепер Львівський державний університет безпеки життєдіяльності). Зведений у 1855-63 роках за проектом віденського архітектора Теофіла Гансена. Монументальний будино з жовтої та червоної нетинькованої цегли, збудований в неороманському стилі, з чотирма кутовими вежами і великим внутрішнім подвір’ям, який нагадує середньовічний замок.
У комплексі із Домом інвалідів одночасно було зведено каплицю у романо-візантійських формах (зараз храм УПЦ КП, присвячений Покрові Богородиці).
Храм Покрови Богородиці
У 1911 році на Клепарові збудували читальню «Просвіти». Цю будівлю зводили мешканці Клепарова за допомогою фірми Івана Левинського. Її вважають першим українським стаціонарним театром на території Львова.
Згідно з польським переписом населення 1921 р., на Клепарові налічувався 691 будинок, де жили 5793 мешканці. З них 3702 вважали себе римо-католиками, 933 – греко-католиками, 1120 належали до мойсеєвого віровизнання. Щодо своєї національності, то 4475 назвали польську, 541 – русинську, 753 – гебрейську, 15 – німецьку.
Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, 2015 рік
У 1930-х відкрито автобусну лінію на Клепарів, одну з перших у Львові.
Під час реалізації проекту перспективного просторового розвитку “Великого Львова”, який розробляли під керівництвом урбаніста Ігнатія Дрекслера, Клепарів, згідно з розпорядженням Ради Міністрів Речі у 1931 році було приєднано до Львова.
1955 року Клепарівську назвали на честь радянського розвідника Ніколая Кузнєцова (1911-1944), який у Львові здійснив успішний атентат на віце-губернатора дискрикту Галичина Генеральної губернії Отто Багера. Втікаючи зі Львова, Кузнєцов, перебраний в уніформу німецького офіцера, загинув у березні 1944 року на Бродівщині. За однією з версій, – у бою з УПА, за іншою – від рук співпрацівників НКВС. З 1990 року вулиця знову називається Клепарівською.
Софія ЛЕГІН Джерело
