Орест Кліщ
Орестові Кліщеві – 85 років. Він щороку з друзями тиждень живе серед гір. 2018-го знову підкорив Говерлу. А також побував у горах Норвегії – такий подарунок до ювілею зробили йому діти.
“Гори мене навчили свободи. Відколи вперше, 1952 року, я побував на Кавказі в альпіністському таборі, де ми піднімалися на вражаючі висоти, а потім 1955 року також вперше підкорив Говерлу, – без гір не уявляв своє життя. Нині вже й не пригадаю, скільки разів я здіймався на найвищу українську вершину, але понад десяток – гарантовано”, – розповідає пан Орест.
Про це інформує Національний університет Львівської політехніки, пише Дзеркало медіа.
“Відтоді я підкорював Кримські гори, а також вершини Німеччини й Австрії. Міста мене менше цікавили, хіба що музеї. А справжній відпочинок для мене починався саме в горах”.
Орест Кліщ спільно з товариством своїх однодумців – теж залюблених у гори – видали книжку «Нескорені. 40 років походів». Щороку їх збирається 10–15 осіб із різних куточків України – зі Львова, Стрия, Чернівець, Мукачева, Івано-Франківська, Києва й ходять по Карпатах.
Орест Кліщ
“Одного разу не було компанії щоб йти в гори. І моя дружина побачила оголошення туристичного бюро, що планується підйом на Говерлу. Я пішов з ним- молодшими від мене років на тридцять людьми. На вершину піднявся рівно за 4 години. Якби йшов зі своїми товаришами, то можна було б відпочити, а тут треба було не відставати. Я був такий змучений”, – розказує мандрівник.
Та Орест Михайлович ще й поміж тим частенько буває в горах. Каже, що це йому додає сили. Більше того, взимку їздить у Славську на лижах, та з жалем зазначає, що нині лише на туристичних лижах і лише збоку на гірськолижній трасі. Колись любив швидкість і їздив на професійних лижах. Щоліта буває на озерах Волині. Каже, що це теж його стихія.
Із Львівською політехнікою життя Ореста Кліща тісно пов’язане. Він пропрацював сорок років (від 1963 року) на кафедрі теоретичної радіотехніки і радіовимірювань – був там інженером, асистентом, а згодом і старшим викладачем.
Орест Кліщ
Хоча в його життя Політехніка ввійшла ще раніше – бо ж тут навчався на радіотехнічному факультеті (тепер Інститут телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки). Досі з багатьма співробітниками підтримує дружні стосунки і пам’ятає про тих, хто вже відійшов.
